Першу вишивку на українських землях
археологи помітили ще в скіфів та сарматів. В Київській Русі, у ХІ столітті,
сестра Володимира Мономаха заснувала першу школу вишивки для дівчат. Свою любов
до оздоблення сорочок українці пронесли крізь віки, а особливого різноманіття
вишиванки зазнали в ХІХ столітті, коли кожний регіон, та й навіть село, мали
власні мотиви й орнаменти.
Традиційно на українських вишиванках
можна побачити геометричні елементи, зображенням коня, голубів, журавлів,
півнів, рослин (верба, дуб, листя, калина, хміль, барвінок, півонії, троянди,
лілеї), комах. На створення національного одягу українців надихала перш за все
природа. Мотиви, вишиті на сорочці, залежали від статі й віку. Українські
майстрині вишивали переважно чорними, червоними та білими нитками, хоча можна
побачити й жовті, сині та зелені відтінки.
Вишиванки були святковими, ритуальними
та буденними. Існували жіночі, для незаміжніх дівчат, молодиць та літніх жінок.
Так само поділялися й чоловічі вишиванки. Окремі візерунки створювали для
дитячих сорочок.
Саме вишивана сорочка була основним
елементом національного українського одягу. Тож і не дивно, що багатство технік
вражає - відомо понад 200 різновидів вишиття, якими українські майстрині
прикрашали сорочки. Та основна цінність вишиванки не лише в естетичній красі, а
у світогляді предків, який вони майстерно закодували за допомогою кольору й
орнаменту.